Ідуть роки. Століття вже минають.
Давним -давно змінилося життя
Але про нього люди пам`ятають -
Він з нами буде йти у майбуття.
Хто ж він такий?І що ми вних знаходим,
В його болючих і сумних рядках?
Зоря Шевченка чому не заходить?
Чому герої досі у думках?
Бо в " Кобзарі", який він нам залишив,
Така любов до рідної землі,
Що серце українське вгору кличе,
Дорослі ми, а чи іще малі.
Він так хотів, щоб були ми щасливі,
Щоб в вільній, новій сім`ї золотій,
Ми оминали всі вітри і зливи
І в Україні правили своїй.
Заблоцька Вікторія, учениця II гімназійного класу
Сидить хлопчина бур`янах
Та щось там пише, щось малює,
А це Тарасик - дитинча
Вірші складає і сумує.
Багато зла перетерпів,
Зазнав лихої долі.
Малий зостався без батьків
І вівці пас у полі.
І так в пустелі, в чужині
У самоті томився,
Писав про рідний край пісні
І Богу все молився.
Сагайдак Софія, учениця III гімназійного класу
Коли були пани й кріпацтво,
Він боронив народ, як міг.
Сам родом був він із селянства
І від недуг тяжких поліг.
Це все пишу я про поета,
Який своїм пером-мечем
Рубав гнобительські тенети
Великим словом і плачем
Свого знедоленого люду,
Який терпів і так страждав,
Що лив гіркії сльози всюди
Та врешті кайдани порвав.
І написав у " Заповіті",
Що воля наша громова.
У світі завжди будуть жити
Його пророчії слова.
Варчук Дмитро, учень
III гімназійного класу
Немає коментарів:
Дописати коментар